Сурми за горою, сурми попід гаєм,

Коник вороненький копитами грає,

Коник вороненький копитами грає.

За ворота з хати вийшла стара мати:

"Ой скажи, синочку, де тебе чекати?

Ой скажи, синочку, де тебе чекати?"

А дівчина люба йде коло стремена:

"Глянь, мій чорнобривий, ще хоч раз на мене!

Глянь, мій чорнобривий, ще хоч раз на мене!"

В полі, на роздолі, чорний ворон кряче:

"Маю я на тебе чорну ніч, козаче!

Маю я на тебе чорну ніч, козаче!"

"Ой ти, чорний ворон, ой ти, чорний пташе,

Глянь, як копитами кониченько креше!

Глянь, як копитами кониченько креше!"

Сурми за горою, сурми попід гаєм,

Коник вороненький копитами грає,

Коник вороненький копитами грає.

Перецвів барвінок наш хрещатий,

В жовтім листі осінь шелестить.

Як тобі не хочеться прощатись!

Як тобі не хочеться іти!

То неправда, що тобі байдуже,

То неправда – добре знаєш ти.

Мій коханий, мій єдиний друже,

Що не так – пробач мені, прости.

Приспів:

Ти – моє терпке пісенне диво,

Від якого обрій занімів.

Небагато ми стежок сходили,

І у тому винні ми самі.

Не спіши з рамен знімати руки

І терпке вино не розливай.

Знаю, за півроку од розлуки

Ще не всі промовлено слова.

Приспів.

Між борами – село,

за борами – ріка.

Та ріка із борів |

і струмка витіка. | (2)

Коси в лузі дзвенять,

і зозуля кує.

То моя сторона,

то Полісся моє.

І карпатські плаї,

і дніпровські сади,

і пісні, як ніде, |

і степи, як завжди. | (2)

І високий політ,

і широкі поля –

все то рідна земля, |

Україно моя. | (2)

Летить Земля в ранкову синю даль,

Летить Земля крізь журавлиний крик-печаль.

Чому ви і кому ви, журавлі,

Зняли на крилах голосні жалі?

Чи не тому, що мовчазні сини

Лягли у бронзу від кривавої війни?

До них приходять сиві матері

І розмовляють з ними до зорі.

Приспів:

Земля – моя тривога і любов моя,

Земля, хай сонце у віках тобі сія!

Сурмлять над світом сиві журавлі:

"Безсмертя тим, хто у боях поліг!

Нікого не забудь,

Нічого не забудь!

Щаслива, Земле, будь!"

Здійма до сонця рученьки дитя,

О як весні радіє молоде життя!

Лягає в землю свіжа борозна,

Над світом лине пісня голосна.

Ідуть батьки, за ними йдуть сини,

Своїм теплом вінчають мудрий день вони,

І Землю рідну в щедрих колосках

Підносять вище на своїх руках.

Приспів.

Летить Земля в ранкову синю даль,

Летить Земля крізь журавлиний крик-печаль.

Чому ви і кому ви, журавлі,

Зняли на крилах голосні жалі?

Чи не тому, що мовчазні сини

Лягли у бронзу від кривавої війни?

До них приходять сиві матері

І розмовляють з ними до зорі.

Приспів:

Земля – моя тривога і любов моя,

Земля, хай сонце у віках тобі сія!

Сурмлять над світом сиві журавлі:

"Безсмертя тим, хто у боях поліг!

Нікого не забудь,

Нічого не забудь!

Щаслива, Земле, будь!"

Здійма до сонця рученьки дитя,

О як весні радіє молоде життя!

Лягає в землю свіжа борозна,

Над світом лине пісня голосна.

Ідуть батьки, за ними йдуть сини,

Своїм теплом вінчають мудрий день вони,

І Землю рідну в щедрих колосках

Підносять вище на своїх руках.

Приспів.