Відгуки критиків

"Йосип Струцюк – один із тих письменників-волинян, чия творчість – загальнонаціональне українське явище. Енергетика його художнього слова означена непідробним болем і водночас незгасним сяйвом віри та любові.

Мало кому вдається протягом творчого життя так широко розгорнути твої мистецькі обрії."

"Йосип Струцюк – один із найкращих наших поетів, слово котрого природно лягає на музику."

"Головне, що перед нами – справжній поет. В основі своїй він неординарний, він чесний перед собою і перед людьми, він шукає свого фарватеру на глибинах."

"Написані в різні роки, Струцюкові "вірші з шухляди" творять єдину цілість, суцільну картину духовного світу людини, яка живе надією на краще майбутнє."

"Хоч за "Освідченням" видав-таки обчикрижені "Засвідчення" і "Досвідчення" — своєрідний триптих, — проте більшість з написаного лишилось у сховах. Тільки тепер ті терпкі сторінки — найсокровенніше, чим хоче поет поділитися з людьми, — з'явилося перед допитливі очі. Але далеко не все, що створене в різних жанрах."

"Нині віримо, що пісня, створена вдумливим і чесним поетом, лунатиме на радість шанувальників його таланту, на гордість його неповторного озерно-лісового краю, з цілющого джерела якого безсмертна волинянка Леся Українка почерпнула наснагу для створення своєї знаменитої "Лісової пісні"."

"Ви — великий і особливий талант! Мені так прикро, гірко, що Ваша лірика, особливо й обов'язково з цим делікатним, чутливим до найменшого поруху сердечного подиву і захоплення магією кохання інтимом, не розпросторюється широко, на всю Україну! Такі поезії справжніх, високих поетів, таких, які торкаються почуттями найвищих піків інтимних переживань та духовності, не слід ні з ким порівнювати, проте Ваші поезії "загорнуті" любовно в досконалі шати образності, своєю оригінальною метафоричністю "туляться" до висоти безоглядного захоплення красою жінки, її коханням і власним зануренням у вир почуттів Миколи Вінграновського."

"Проза Йосипа Струцюка – така ж цікава, як і поезія. Опріч того, вона - чесна, правдива, безкомпромісна."

"Коли читаєш Йосипа Струцюка, засвічується душа і поривається дух, хочеться жити і працювати для України. Така в них латентна сила. У Струцюка кожне слово, ба навіть титла, дихає Україною. І головне, звичайно, добротний художній рівень, ота стилістична викінченість, яку знаходимо тільки в справжніх майстрів... Усе, що пише Йосип Струцюк, позначене небуденним хистом."

"Творчiсть Йосипа Струцюка часто поєднує фольклорнi елементи з елементами поетичної школи, яку репрезентують найкраще Микола Вiнграновський, Iван Драч. Йосип Струцюк - митець тендiтний, мислячий пiвтонами, структури його поезiй не завжди вiдкритi навстiж, але того, хто увiйде в них, чекає справжня радiсть."

"Читаєш і ловиш себе на думці: і ти так колись чи й зараз думаєш, тільки запізнився, а то й просто побоявся сказати власне слово, а ось автор встиг і не побоявся."

"Справдi красне, справдi неповторне слово! Так би я коротко визначив основу поезiї Йосипа Струцюка: у його важливе дослiдницьке начало, ґрунтовне вивчення рiдного краю, iсторiї, пiснi, природи допомогло осягнути глибин сучасностi. Iз власною пiснею увiйшов Йосип Струцюк в українську поезiю.

Етюди й оповідання Й. Струцюка приваблюють, передовсім, поетичністю, драматизмом, шуканням у безмежному світі образів."

"Це своєрідні нотатки, які творилися не подорожнім, а історією на вразливій душі поета, а подекуди і на його шкірі. Як шрами на тілі вояка розповідають про бойове минуле, так само у віршах Й.Струцюка закодована біографія і самого митця, і всього українського народу."

"Мова прози Йосипа Струцюка – проста й образна водночас, щедро пересипана народними прислів’ями і приказками, вдалими порівняннями й метафорами, у міру індивідуалізована – засвідчує, що маємо справу з прозою поета. Кажуть, поет мислить образами, а прозаїк – характерами. Нова книжка Йосипа Струцюка "Лінія життя" засвідчує, що в його особі досить вдало поєднуються обидва ці начала."

"Сам же письменник постійно залишається у глибокому фарватері творчості, далекий від суєтності буднів, погоні за регаліями й нагородами, епатажності літературних тусовок."

"Серйозний, самокритично-вимогливий підхід до власної творчості письменник Йосип Струцюк засвідчив і новими виданнями прози та віршів для дітей, які почастішали в останні роки, і тривалим періодом, що проминув від другої поетичної книжки "Засвідчення" (1969) до третьої "Досвідчення" (1982). Поет не захотів та й не міг на догоду деяким критикам ламати свого почерку, який увиразнився ще в першій книжечці віршів "Освідчення" (1965). Почерк цей визначався метафоричністю слова, прагненням відійти від будь якого шаблону, пошуками у царині форми. Щоправда, у надмірно ускладненій образності часом губилися увага й уява читача, але автор не грішив дрібнотем’ям, у глибині його рядків завше світилася думка."

"Коли задумуєшся над перцепцією поезії Йосипа Струцюка, то дума, що вписується вона в загальне тло поезії українських років 60-70-х. Поряд творчості Ліни Костенко, Ігоря Калинця, Василя Голобородька, Миколи Воробйова і Василя Стуса творчість та виражає спільний процес літературний, ніби додаючи контекст луцький (волинський) до тієї поезії."