Ти чуєш, як шумить Дніпро,

Як лине пісня журавлина?

То все на щастя, на добро,

То наша, сину, Україна.

І слава Хортиці гучна,

І Берестечка кров невинна —

То все вона, для нас одна,

То наша, сину, Україна.

Не згасла праведна зоря,

Не впала правда на коліна.

У кожній думі кобзаря

Живе, мій сину, Україна,

Україна.

Щербили ми в боях шаблі

І воскресали на руїнах.

Далеко ген по всій землі

Гриміла, сину, Україна.

Кортеліс попіл в нас щемить,

Болить Чорнобильська провина.

І все ж, мій сину, є ще ми,

Допоки є ще Україна,

Україна.

Тут все твоє: степи, гаї,

У небі — туга журавлина.

Нехай повік в душі твоїй

Не згасне, сину, Україна,

Не згасне, сину, Україна,

Україна…

Впали зливи на ниви,

Роси впали на трави.

В солов’ях берег лівий,

В солов’ях берег правий.

Прихилися до мене –

Я розраджу, розважу.

Не лякайся, що клени

Таємницю розкажуть.

Приспів:

Впали весла на воду,

Гасне зірка остання.

Завжди вечір нас зводить,

А розводить світання.

Зачекай, не прощайся,

Ще не час для прощання.

Обмине того щастя,

Хто не звідав кохання.

Пелюстками волошка

Шепче: любить – не любить.

Хоч на хвильку, хоч трошки

Прихили свої губи.

Прихили свої губи

І подай свої руки.

Хто по-справжньому любить –

Не жадає розлуки.

Приспів.

Тихо листя стелиться у саду,

Золота метелиця на виду.

Золота метелиця розцвіла,

Всі стежки-доріженьки замела.

Золота метелиця, золота

В синю далеч стелиться неспроста,

Щоб від тебе нині я не втекла,

Щоб в житті з тобою я поруч йшла.

Приспів:

Золота метелиця, золота

Радістю і щедрістю огорта,

Залюбки закручує в карусель

І у світ незвіданий нас несе.

Золота метелиця, золота

Радістю і щедрістю огорта,

Залюбки закручує в карусель

І у світ незвіданий нас несе,

І у світ незвіданий нас несе!

Вибігли на вулицю ясени –

Скільки того гомону поміж них!

Ти мене у щедрості не вини,

Глянь-бо скільки золота восени!

Сонце грає арфами, сонце й сміх,

Золота метелиця – для усіх!

Золота метелиця і для тих,

Хто кохання звідати вже устиг.

Приспів.

Ти – моя пісня, ти – моя казка,

Ти – моя пізня мука і ласка.

Ти – моя згуба в демонські ночі.

Що то за губи! Що то за очі!

Приспів (2):

Люблю тебе, як зорі небо,

Як вечір любить солов’я.

Іду до тебе, спішу до тебе,

Моя ти радість, печаль моя.

Як прихилити зливу волосся,

Щоб загубити в полум’ї осінь?

Мій ти пекучий, зболений болю,

Як мені бути разом з тобою?

Приспів (2).

О, як співала наша мати

весняним вечором в саду:

"Садок вишневий коло хати,

хрущі над вишнями гудуть". (3)

Гули на обрії гармати,

сахались тіні од села.

Садок вишневий коло хати

Вогненна буря сповила. (2)

Пішла у вічність сива мати,

між полинами в сивий степ.

Садок вишневий коло хати

услід їй піснею цвіте. (2)

Летять літа над полинами,

уже на скронях — срібний сніг.

Садок вишневий коло мами,

а пісня мами при мені. (3)